ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ КОНКУРСУ  „КОЛОСОК-весняний-2014”

9–11 класи

Для підготовки до участі у конкурсі „КОЛОСОК-осінній-2014” читай
Всеукраїнський науково-популярний природничий журнал „КОЛОСОК”

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ВИДАННЯ

92405 (українською мовою)
89460 (російською мовою) 

1. Б. Росія.  Г. Аргентина.  Д. США.

Олійні культури вирощують майже в усіх країнах світу, проте у кожній з країн є свої провідні олійні культури. Соняшник вирощують здебільшого в Росії, Україні, Франції, Угорщині, Румунії, Аргентині, США, Китаї. Найбільшими виробниками соняшникової олії є Аргентина, Росія, Україна та США.

Україна за обсягом виробництва олії займає одне з провідних місць у Європі. Посівні площі олійних культур у нашій державі сягають 1,8 млн. га. Найбільші площі займає соняшник (приблизно 96 % усіх олійних культур). В Україні соняшник вирощують практично на всій території (крім Полісся), проте найкращі умови – у Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях

Докладніше про соняшник та інші олійні культури читай в статті Марії Надраги „Олійні культури” в журналі „КОЛОСОК” № 8/2013.

2. А. Медобори.

Подільські Товтри (Медобори) – це унікальна пам’ятка геологічного минулого, аналогів якій немає в усій Європі, а у світі схожих за зовнішніми геологічними ознаками є лише два об’єкти: скелясті гряди у Великій Британії та США. Тут знаходять сліди поселень людини кам’яної доби і місця слов’янських городищ, тут були столиці руських князівств і фортеці родовитих магнатів.

Докладніше про це п’яте природне чудо України читай в журналі „КОЛОСОК” № 11/2013.

3. Г. Африка.

Африка – другий за площею континент після Євразії. Площа Африки становить 29,2 млн км². Африка є другим за кількістю жителів континент, з кількістю приблизно 1 млрд людей, або 15 % населення світу. Африку вважають прабатьківщиною людства: саме тут знайшли найдавніші залишки ранніх гомінід і їхніх ймовірних пращурів.

А найбільш населеним континентом є Азія (4,2 млрд жителів – понад 60 % світового населення). Населення двох найбільш населених країн світу – Китаю та Індії – разом становить приблизно 37 % населення світу.

4. Д. Столова гора.

Столова гора – це візитівка міста Кейптаун, вона навіть зображена на прапорі міста. Її вершина плоска, наче стіл (звідси й назва). Важко повірити, що час і вітер відполірували глибу піщаника і кварциту.

Докладніше про це нове природне чудо світу читай в журналі „КОЛОСОК” № 3/2013.

5. А. в басейні Амазонки.

У басейні Амазонки розкинувся найбільший у світі вологий тропічний ліс. Вперше його описав Олександр фон Ґумбольдт під час своєї подорожі по Південній Америці в 1799–1804 роках. Клімат вічнозеленого екваторіального лісу жаркий і вологий; протягом року температура повітря коливається в межах 25–28 °C і навіть вночі не опускається нижче 20 °C. Дощові опади надзвичайно рясні: їхня річна кількість складає 2 000–4 000 мм. Крізь густе листя і хащі ліан під крони дерев проникає мало світла, а буйна рослинність ускладнює пересування і орієнтацію. Щоб переміститися навіть на невелику відстань, сміливці зазвичай прорубують дорогу мачете.

Докладніше про життя в Амазонії читай в статті Юрія Шивали „Норовлива Амазонка” в журналі „КОЛОСОК” № 6/2012.

6. В. сухий інжир та ізюм.

У похідній сумці римського легіонера обов’язково були лише сухі плоди смоковниці та ізюму, яких вистачало дорослому чоловіку для багатоденних переходів. Не дивно, що воїни Олександра Македонського завоювали півсвіту! І сьогодні розумні люди беруть із собою в далекі походи не банки з тушонкою, а сухофрукти та горіхи.

Докладніше про інжир читай в статті Марії Надраги „Смоковниця звичайна, або інжир” в журналі „КОЛОСОК” № 9/2013.

7. Б. Мадагаскар.

Мадагаскар четвертий за величиною острів планети (після Ґренландії, Нової Гвінеї та Калімантану). Його площа становить 587 тис. км². Крайня північна точка острова (мис Амбр) віддалена від крайньої південної (мис Сент-Марі) на 1 650 км. Середня ширина острова становить 400–450 км.

Докладніше про цей острів читай в статті Юрія Шивали „Мадагаскар: що в мультику правда?” в журналі „КОЛОСОК” № 10/2012.

8. Б. Гобі. В. Аравійська.

Разом пустелі займають понад 16,5 млн км² (без урахування Антарктиди), або приблизно 11 % поверхні суходолу. З Антарктидою понад 20 %.

Справжня королева пустель – Сахара, найбільша пустеля у світі. Її площа становить 8,6 млн км², що лише трохи менше території Сполучених Штатів Америки. Розташована Сахара в північній Африці і займає частину території таких держав, як Єгипет, Лівія, Алжир, Марокко, Малі, Нігер, Чад, Судан і Західна Сахара.

Караван верблюдів в пустелі Сахара 

Площа Аравійської пустелі становить приблизно 2,3 млн км². Ця друга за величиною пустеля знаходиться на Аравійському півострові, на територіях таких держав, як Єгипет, Саудввська Аравія, Ірак, Сирія та Йорданія. Більша частина пустелі є незаселеною, у зв’язку з частими пиловми бурями і сильними вітрами. Крім того, тут відзначають велике коливання добових температур.

Пейзаж в Аравійськой пустелі 

Третя за площею пустеля – Гобі – розташована на території Монголії та Китаю. Вона починається від гір Алтая і Тянь-Шаня і закінчується степами Монголії і річкою Хуанхе. Територія Гобі становить приблизно 1,2 км². У перекладі з монгольскої назва пустелі означає „безводне місце”.

 Оаза в пустелі Гобі 

9. В. Уральські гори.

Уральські гори – гірська система, розташована між Східно-Європейською і Західно-Сибірською рівнинами. По східному підніжжю Уральських гір проходить умовний кордон між Європою та Азією.

10. В. Каспійське. 

Каспійське озеро-море – найбільше озеро на земній кулі. Каспій є замкненим водний басейном, тобто озером. Але за величезні розміри його називають морем. У меридіональному напрямку воно простягається на 1200 км, найбільша ширина його 550 км. У Каспійського моря є одна дуже важлива затока – Кара-Богаз-Гол. Вода в затоці піддається великому випаровуванню, і внаслідок цього його рівень весь час понижується. Вода з Каспійського озера-моря компенсує цю нестачу, і в затоці накопичується велика кількість розчинених у воді солей. З нього добувають солі Магнію, Калію і цінний мірабіліт. У самому ж Каспійському морі солоність води невелика, особливо на півночі, де в нього впадають Волга, Урал, Терек.

11. А. Їж із задоволенням, з’їдай меньші порції.

В. Пий звичайну воду замість солодких газованих напоїв.

Д. Не зловживай сіллю.

Щоб легше орієнтуватися у виборі їжі, американський уряд у 2011 році запропонував нову, доволі наочну версію Піраміди – „Моя тарілка” („My Plate”), яка набуває популярності в всьому світі.

„Моя тарілка” включає декілька простих порад: 1) їж із задоволенням, але з’їдай менші порції; 2) обмежуй споживання солі; 3) пий звичайну воду замість солодких газованих напоїв.

Логотип нової системи здорового харчування має форму тарілки, поділеної на чотири сектори: зернові продукти, фрукти, білкові продукти, овочі. Окремо додається „чашка” з молокопродуктами. Подивись на „Тарілку”, і ти відразу зрозумієш: овочі і фрукти мають складати половину твого раціону (овочі переважають), інша половина – зернові та білкові (переважають зернові). Поруч зображені молокопродукти (молоко, сир, йогурт); діти та підлітки мають споживати їх тричі на добу

 На відміну від „Піраміди”, „Моя тарілка” не містить олії та жирів, оскільки їх використовують для приготування страв та заправляння салатів. Логотип змінився, а суть залишилася. Дорослим та дітям потрібно споживати багато овочів, фруктів, зернових продуктів, не забувати про білкові та молочні продукти і не зловживати жирами.

Докладніше про системи здорового харчування читай в статті Наталії Романюк „Живемо не для того, щоб їсти” в журналі „КОЛОСОК” № 3, 4/2014.

12. Б. глюкозу.

Головним і універсальним джерелом енергії для всіх земних організмів є АТФ. АТФ утворюється в мітохондріях внаслідок ряду послідовних хімічних перетворень:

Глюкоза + О₂ → АТФ + СО₂ + Н₂О

Спочатку все, що ми з’їли (білки, жири і вуглеводи), розщепляється до простих складових, які піддаються подальшим перетворенням в матриксі мітохондрій, включаючись в цикл Кребса (або цитратний цикл). Внаслідок повного окиснення однієї молекули глюкози з утворенням води і вуглекислого газу утворюється цілих 38 молекул АТФ: 2 молекули в цитоплазмі і 36 – у мітохондріях.

13. У завданні зникли два варіанти відповідей, в тому числі правильна. Перепрошуємо та розміщуємо його у тому вигляді, в якому воно мало бути, а також відповідь на нього.

Правильна відповідь Д.

У природі до складу жирів входять вищі ненасичені карбонові кислоти, у яких подвійні зв’язки чергуються з двома одинарними, тобто між ними є частка –СН₂–!

Підряд подвійні зв’язки (= і = ) в цих сполуках не розташовуються, оскільки такі сполуки вкрай нестійкі. Наприклад, ліноленова кислота С₁₇Н₂₉СООН містить три подвійні зв’язки між 9 і 10, 12 і 13, 15 і 16 атомами: СН₃–СН₂–С¹⁶Н=С¹⁵Н–СН₂–С¹³Н=С¹²Н–СН₂–С¹⁰Н=С⁹Н–(СН₂)₇–С¹ООН. Таким чином, варіант А, де цілих три підряд подвійних зв’язки, неправильний.

Усі подвійні зв’язки в цих кислотах в природі мають цис-розташування, тобто замісники розташовані по один бік від подвійного зв’язку! За транс-розташування замісники розташовані по різні боки від подвійного зв’язку! Тому на малюнку зображення цис-розташування і транс-розташування виокремлено червоним колом, а червоні зірочки мають бути над виокремленими атомами Карбону: 

Це пояснює, чому варіанти відповідей Б і В неправильні!

У варіанті Г приведена цис-конфігурація жирної кислоти. Ланцюжок цис-конфігурації жирних кислот вигнутий. В них обидва атоми Гідрогену просторово розташовані по один бік від атомів Карбону.

У процесі виробництва за високих температур (180–230°С) у присутності йонів Нікелю водень „бомбардує” ланцюги Карбону, і атоми Гідрогену приєднуються до карбонового ланцюга з протилежних боків. Так утворюються транс-жир. Його конфігурація наведена у варіанті відповіді Д.

Докладніше про транс-жири читай в статті Наталії Романюк „Жир чи убивця” в журналі „КОЛОСОК” № 4/2014.

14. В. Вітаміни, М. Лунін.

У другій половині XIX століття бурхливо розвивалися хімія і фізіологія. До кінця XIX століття людство вже отримало основні відомості про хімічну природу головних складових їжі – білків, вуглеводів, жирів. Тому можна було переходити до вивчення фізіологічного значення харчових факторів.

18 вересня 1880 року 26-річний лікар Микола Іванович Лунін на засіданні медичної ради Юр’єва захистив дисертацію „Про значення неорганічних солей для харчування тварин”. Цю тему доручив йому розробити професор Бунге у зв’язку з тим, що на той час стало відомо, що їжа людини повинна містити білки, жири і вуглеводи, але було вкрай мало відомостей про харчове значення мінеральних речовин.

Як же Лунін побудував план досліджень? Він заснував їх на дотриманні двох умов. Одне з них – проведення дослідів на тваринах, харчування яких якнайбільше нагадує харчування людини, тобто щоб вони споживали їжу і рослинного, і тваринного походження. З цієї точки зору, такі лабораторні тварини, як морські свинки чи кролі, були би не придатні для дослідів – вони типові рослиноїдні тварини. Не підійшли би і коти – м’ясоїдні. Лунін вибрав для експериментів всеїдних – мишей.

Друга умова базувалася на такому судженні: щоб з’ясувати фізіологічне значення того чи іншого компоненту їжі, слід стежити за тим, як впливає на організм його відсутність у раціоні. Слід зазначити, що ці принципи пізніше були покладені в основу всієї експериментальної фізіології і біохімії харчування.

Лунін складав дієту з компонентів, які входять у такий високопоживний продукт, як молоко: казеїну (білок), молочного цукру (вуглевод) і жир. Всі інші частини дієти попередньо ретельно очищувались від мінеральних солей. Тварини, що отримували цю дієту, гинули в термін від 11 до 21 дня. Контрольну групу мишей Лунін годував натуральним молоком, і впродовж досліду, який тривав 10 тижнів, тварини залишались здоровими.

Бунге припустив, що піддослідні миші гинуть через отруєння сірчаною кислотою, яка утворюється в організмі під час окиснення сірки, що входить до складу білка молока казеїна. Для нейтралізації сірчаної кислоти він порадив додати до харчової суміші соду. Це лише трохи продовжило життя тварин: вони загинули між 16 і 30 днями досліду, вочевидь, за припущенням Луніна, внаслідок відсутності в кормі мінеральних солей. І він поповнив дієту сумішшю мінеральних солей, кількість і співвідношення яких відповідали їхньому вмісту в молоці. Однак тварини все одно захворіли і за 20—30 днів загинули. І Лунін дійшов висновку: „…Неможливо забезпечити життя тварин білками, жирами, цукром, солями і водою…” І далі: „З цього витікає, що в молоці, крім казеїна, жиру, молочного цукру і солей, містяться ще інші речовини, незамінні для харчування… Знайти ці речовини і вивчити їх значення для харчування було би вкрай цікаво”.

Отже, ми бачимо: перший в історії науки про харчування експеримент на тваринах, проведений у суворо контрольованих умовах,– і отриманий доказ існування досі невідомих компонентів їжі, без яких неможливе життя… Починається нова ера у вивченні харчування.

Десять років потому після видання роботи Луніна інший російський дослідник Сосін, теж учень Бунге, вирішив перевірити: чи не була причиною загибелі тварин у дослідах Луніна нестача в дієті органічних сполук Феруму. В харчову суміш Луніна він додав гемоглобін (білок еритроцитів, багатий на Ферум). Між 27 і 82-м днями перебування на дієті всі тварини померли. Таким чином, Сосін підтвердив висновки Луніна.

Роботи Луніна і Сосіна були видані в широко відомому серед фахівців німецькому науковому журналі. Тим не менш сучасники не оцінили їх належним чином і не дослідили, що це за настільки необхідні для життя речовини – вітаміни.

Дкладніше про вітаміни читай в статті Віктора Мясникова „Дивовижні органічні речовини, що підтримують життя: вітаміни і їхні похідні” в журналі „КОЛОСОК” № 12/2012.

15. Д. дари моря.

Мікроелемент Йод необхідний для роботи щитовидної залози, яка розташована в шиї і виробляє дуже важливі гормони. У невеликих кількостях він є у морській рибі, морській капусті, молюсках, йогуртах, молоці, яйцях, сирі. Нестача Йоду (йододефіцит) в Україні, як і в більшості країн світу, зумовлена його низьким вмістом у ґрунті й воді, а отже, і у продуктах харчування місцевого походження: рослинах, м’ясі, молоці тварин. Найбільше Йоду міститься у морській воді, найменше – у ґрунті й воді в гірських регіонах. За нестачі Йоду у їжі та воді можуть виникати серйозні проблеми зі здоров’ям, у першу чергу внаслідок недостатнього вироблення гормонів щитовидною залозою. Дефіцит Йоду – причина порушення розумового розвитку дітей і підлітків (аж до кретинізму). Сьогодні дефіцит йоду відчуває приблизно 70 % населення України.

Докладніше про користь Йоду для організму читай в статті Наталії Романюк „Йод у кухонній солі” в журналі „КОЛОСОК” № 2/2014.

16. В. 1 – С, 2 – РР (В₅). 3 – В₁.

Гранатовий сік містить багато вітаміну С, який застосовують як загальнозміцнюючий і стимулюючий імунну систему засіб під час різних хвороб (застудних, онкологічних). Гранат також багатий на вітамін В₁, який покращує пам’ять і роботу мозку, допомагає нервовій системі протистояти стресам. Якщо ти довго працюєш за комп’ютером, без вітаміну РР, який містить гранат, не обійтись. Він сприяє збереженню нормального зору, нормалізує рівень холестерину в крові, а для тих, хто звик їсти бутерброди під час короткої обідньої перерви, це важливо. За авітамінозу виникає пеллагра, або „хвороба трьох Д”: діарея, дерматит (хвороба шкіри), деменція (слабоумство).

Докладніше про користь гранату читай в статті Марії Наводської „Як вибрати стиглий гранат?” в журналі „КОЛОСОК” № 6/2013.

17. Д. Усі перераховані звички.

До складу сигарет входить толуол, який серед іншого викликає подразнення шкіри та очей, тому куріння негативно впливає на стан шкіри обличчя.

Наслідки недоїдання, викликаного дієтами, є індивідуальними для кожної людини. Щодо шкіри, то вона може стати сухою і виявляти ознаки передчасного старіння.

Внаслідок недосипання шкіра набуває сірого відтінку, під очима з’являються темні кола, очі втрачають блиск, а волосся стає ламкими і неприємно тьмяним. Весь зовнішній вигляд свідчить про втрату свіжості і додає до віку декілька років. Погодься, такі явні ознаки недосипання не прикрашають.

Ми часто навіть не помічаємо, як з’являються глибокі зморшки-промінчики у зовнішніх куточках очей, стає слабшим тургор (пружність) шкіри повік. Часто в цьому винна банальна звичка мружитись.

Позбавляйся шкідливих звичок і звикай до здорового способу життя: правильно харчуйся, дотримуйся режиму роботи і відпочинку, не піддавайся спокусам алкоголю і цигарок, і твій зовнішній вигляд і самопочуття не підведуть!

18. Д. В Австралії.

Австралія є першою країною, де цигаркові пачки позбавлені брендових кольорів і логотипів. Всі сигарети продаються в однакових пачках, які відрізняються лише жахливими ілюстраціями наслідків куріння.

Про шкоду куріння читай в статті Андрія Бригаса „Кишеньковий убивця” в журналі „КОЛОСОК” № 2/2014.

19. А. Їжа, багата складними вуглеводами і рослинними продуктами з низьким вмістом жиру.   

Г. Принцип „їж, поки не наситишся на 8/10”.      Д. Фізична активність.

Жителі Окінави (Японія) старіють повільніше і живуть довше, ніж будь-яка інша народність. Середня тривалість життя чоловіків – 88 років, жінок – 92. Їхня дієта багата складними вуглеводами і рослинними продуктами з низьким вмістом жиру. Вони фізично активні. Але найважливіше – ЯК вони їдять. Впродовж усього дорослого життя окінавці практично не набирають вагу. Їхній основний принцип – „хара хачи бу”, що перекладається з японської як „їж, поки не наситишся на 8/10”.

20. Б. комахи.

1400 видів комах їстівні для людини. Терміти і мурахи забезпечують 10 % білка, який споживається у всьому світі. У тих культурах, де комахи є невід’ємною частиною раціону, вони дають 40 % харчового білка. У Сполучених Штатах Америки кожен дорослий несвідомо споживає півкілограма комах щороку разом з фруктами, а також разом з комерційними продуктами, для яких Міністерство сільського господарства США допускає певну кількість фрагментів комах. Відповідно до цих норм арахісове масло, наприклад, може містити до 30 фрагментів комах на 100 г продукту. Аналогічних даних по Україні немає.

21. Г. „Voyager-1”..

„Voyager-1” був запущений 5 вересня 1977 року із завданням дослідити зовнішні планети: Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун, тобто газових гігантів і їхніх численних супутників. Ідентичний за конструкцією „Voyager-2” був виведений на орбіту 20 серпня 1978 року. Задачу вивчення зовнішніх планет нашої системи апарати виконали до 1989 року.

Після цього їхній шлях до дальніх меж Сонячної системи продовжився в напрямку центра нашої галактики – Чумацького шляху. Ізотопні генератори на основі Плутонія, що виробляють електроенергію на борту обох апаратів, припинять роботу за 10–15 років, після чого зонди припинять передавати на Землю дані. На борту обох апаратів встановлені носії інформації з відомостями про нашу планету і людську цивілізацію.

„Voyager-1” подолав межу ударної хвилі ще в 2004 році, і з того часу летів всередині геліомантії – області, заповненої стиснутим і турбулентним „сонячним” газом. Вчені всі ці роки чекали, коли ж він проникне в геліопаузу – область, де сонячного вітру вже немає, тобто вийде в міжзоряний простір.

В березні 2013 року „Voyager-1” перетнув межу геліосфери і став першим в історії штучним об’єктом, який покинув Сонячну систему.

22. А. Сонця.   Д. Меркурія.

Існує безліч світлин Сонця, отриманих різними космічними апаратами.

SOHO (англ. Solar and Heliospheric Observatory) – космічний апарат для спостереження за ним. Спільний проект ЄКА та НАСА. Був запущений 2 грудня 1995 року. Має на борту 12 інструментів, що дозволяють отримувати зображення або вимірювати потоки випромінювання Сонця.

Фотографія сонячного вітру, зроблена апаратом SOHO

SDO (англ. Solar Dynamics Observatory) – космічна обсерваторія НАСА для вивчення Сонця, розрахована на 5 років роботи. Була запущена 11 лютого 2010 року в рамках програми „Життя із Зіркою” (Living With a Star, LWS). Метою SDO є розуміння впливу Сонця на Землю і навколоземний простір шляхом вивчення сонячної атмосфери на малих масштабах часу і простору і в багатьох довжинах хвиль одночасно. 

Фотографія магнітного поля Сонця отримана інструментом HMI на борту супутника SDO

 Фотографія перехідного шару Сонця інструментом AIA на борту супутника SDO

Фотографія корони Сонця отримана інструментом AIA на борту супутника SDO

У лютому 2011 року за допомогою апаратів STEREO була вперше отримана повна 360-градусна фотографія поверхні Сонця.

18 березня 2011 американська АМС Messenger вийшла на орбіту навколо Меркурія, ставши його першим в історії штучним супутником.

 Перший знімок з орбіти Меркурія зроблений за допомогою ширококутової камери WAC системи MDIS на борту Messenger

У Плутона, Урана і Нептуна немає штучних супутників.

23. Г. На Меркурії.
Комбінація добового та орбітального рухів планети породжує ще одне унікальне явище, яке можна спостерігати лише на Меркурії. Через те, що швидкість обертання планети навколо осі практично постійна, а швидкість орбітального руху змінюється внаслідок еліптичності орбіти, поблизу перигелію впродовж приблизно 8 земних діб кутова швидкість орбітального руху перевищує кутову швидкість добового обертання планети. Тому Сонце на небі Меркурія зупиняється і рухається в зворотному напрямку – з заходу на схід! Цей ефект іноді називають ефектом Ісуса Навина, на честь біблійного персонажу, який начебто зупинив Сонце (Нав. 10, 12–13). Для умовного спостерігача, що знаходиться на довготах, віддалених на 90° від „гарячих довгот”, Сонце почергово сходить та заходить двічі, перш ніж зійде (зайде) остаточно. Отака меркуріанська екзотика!

Докладніше про Меркурій читай в статті Олександра Шевчука „Найменший брат у сонячній планетній родині” в журналі „КОЛОСОК” № 10/2013.

24.  Б. На Венері.
Освітленість поверхні Венери така, яка буває на Землі в середніх широтах у хмарний літній полудень. Але на твердий ґрунт неможливо було б ступити, так як температура поверхні близька до 420 °С (!), а зареєстрований максимум температури на поверхні Венери +480 °C! Порівняйте з температурою в підсонячній точці на екваторі Меркурія. Висновки робіть самі. Винуватцем такої аномально високої температури на поверхні Венери є парниковий ефект, який розігріває атмосфери й інших планет. Але якщо в атмосфері Марса він збільшує температуру поблизу поверхні на 9 °С, в атмосфері Землі – на 35 °С, то в атмосфері Венери цей ефект досягає 400 °С! На поверхні планети течуть ріки довго не застигаючої лави.

Докладніше про Венеру читай в статті Олександра Шевчука „Сестра Землі” в журналі „КОЛОСОК” № 11/2013.

25. Г. Марс.
Рельєф Марса унікальний у Сонячній системі. На Марсі знаходиться все най-най-най! Наприклад, найбільший ударний кратер у Сонячній системі завдовжки 10 600 км та завширшки 8 500 км. У північній півкулі, крім обширних вулканічних рівнин, знаходяться два найбільших у Сонячній системі вулканічні плато: Фарсида та Елізій. На відміну від Землі, на Марсі немає руху літосферних плит, тому вулкани можуть існувати набагато довше і досягати гігантських розмірів.

Фарсида – обширна вулканічна рівнина завдовжки 2 000 км та заввишки 10 км. Тут розташовані три найбільші гори-вулкани Сонячної системи: Арсія, Павлина і Аскрійська. На Фарсиді знаходиться найбільший щитовий вулкан Сонячної системи патера Альба висотою 7 км та з діаметром основи приблизно 1350 км. На краю Фарсиди є ще один унікальний об’єкт – найвища на Марсі і в Сонячній системі гора вулканічного походження – Олімп. Що цікаво: зазначені вулкани шикуються вздовж прямої, а разом з Олімпом утворюють практично рівнобедрений трикутник! Висота Олімпу 27 км від основи гори і 25 км від середнього рівня поверхні Марса. Олімп має найбільший діаметр (550 км) серед гір Сонячної системи і оточений найкрутішими в Сонячній системі обривами (до 7 км). Кальдера Олімпу має 70 км у поперечнику і у 7 разів перевищує розміри найбільшої кальдери на Землі (кратер Мауна-Кеа на гавайському архіпелазі). До того ж, об’єм Олімпу у 10 разів більший, ніж об’єм цього найбільшого вулкана Землі.

Докладніше про цікавинки Марса читай в статті Олександра Шевчука „Скарби Червоної планети” в журналі „КОЛОСОК” № 12/2013.

Гора Олімп на Марсі 

26. В. Екваторіальний радіус більше полярного на 6,49 %.
Д. Гігантські та довгоживучі вихори в атмосфері.

Юпітер обертається навколо своєї осі швидше, ніж будь-яка інша планета Сонячної системи. Період обертання поблизу екватора – 9 год. 50 хв. 30 с, а на середніх широтах – 9 год. 55 хв. 40 с. Швидке обертання здеформувало Юпітер, і він має форму дині: екваторіальний радіус більший, ніж полярний, на 6,49 %. Лінійна швидкість точок „поверхні” планети на екваторі становить 12 680 м/с і перевищує другу космічну швидкість для Землі!

На Юпітері постійно вирують сильні за земними мірками шторми, які супроводжуються надпотужними грозами і переважно пов’язані з антициклональною активністю. Шторми – результат вологої конвекції в атмосфері, пов’язаної з випаровуванням і конденсацією води. Швидке обертання Юпітера навколо осі призводить до закручування атмосферних потоків у гігантські вихорі, які за розмірами не поступаються Землі! Знімки, зроблені космічними зондами „Voyager-1” та „Voyager-2”, показують, що в центрі таких вихорів спостерігаються потужні спалахи гігантських блискавок протяжністю в тисячі кілометрів! Потужність блискавок на Юпітері в декілька тисяч разів перевищує потужність земних тропічних блискавок! Можна лише здогадуватись, який гуркіт грому супроводжує юпітеріанські грози. Ця планета – справжній Громовержець, на честь якого її слушно назвали.

Докладніше про Юпітер читай в статті Олександра Шевчука „Гігант з червоною ознакою” в журналі „КОЛОСОК” № 1/2014.

27. Д. Марс і Фобос.

У Марса є два природні супутники: Фобос (грец. „φόβος” – страх) і Деймос (грец. „δείμος” – жах). Період їхнього обертання навколо осей співпадає з періодом обертання навколо Марса, тому супутники завжди повернені до планети однією стороною. Гравітаційний вплив Марса поступово уповільнює рух Фобоса, і врешті-решт призведе до падіння супутника на Марс.

Фобос обертається на відстані 9 400 км від поверхні Марса, тому з поверхні планети його видимий діаметр становить приблизно 1/3 кутового розміру Місяця на земному небі, а блиск співмірний з блиском Місяця у фазі першої чверті. Фобос має велику швидкість обертання, а період його орбітального руху складає 7 годин 39 хвилин. Це майже втричі менше, ніж тривалість сонячної доби на планеті! Тому Фобос сходить на… заході і сідає на сході, двічі протягом доби перетинаючи небо Марса. Рух цього швидкого супутника на марсіанському небі легко помітити протягом ночі, так само, як і зміну його фаз.

Докладніше про Марс та його супутників читай в статті Олександра Шевчука „Скарби Червоної планети” у журналі „КОЛОСОК” № 12/2013.

28. Г. Сатурна.

Пролітаючи повз Сатурн, „Voyager-1” виявив під полярним сяйвом гігантський гексагон – шестикутну хмару. Усередині цього шестикутника можуть поміститися чотири Землі! Таке явище ніколи не спостерігали в жодному іншому місці Сонячної системи. Зовнішня межа шестикутної структури з хмар розташована на широті 78°, і кожна її сторона становить приблизно 13 800 км, тобто більша, ніж діаметр Землі. Період обертання гексагону становить 10 год. 39 хв. Дивну шестикутну структуру хмар неодноразово фотографував космічний апарат „Cassini” у жовтні 2006 року, а за 20 років її знову зафіксував „Voyager-1”! Інколи хмари на Землі теж мають форму неправильного шестикутника, але гексагон на Сатурні майже ідеальний! Пояснити це явище вченим поки що не вдалося, але вони досить точно змоделювали це атмосферне явище.

Докладніше про Сатурн читай в статті Олександра Шевчука „У полоні кілець” в журналі „КОЛОСОК” № 2/2014.

29. А. Хімічний склад атмосфери.   Д. Температура.
На Землі, атмосфера якої здебільшого складається з азоту і кисню, небо блакитне. Красиве небо на Урані – аквамаринове. Причина такого кольору криється у складі атмосфери та її температурі. У верхніх шарах воднево-гелієвої атмосфери присутній метан. Метан добре поглинає червоні промені та розсіює блакитне і зелене світло. На Нептуні менше водню і гелію, але метан в атмосфері сильно поглинає червоні промені. Тому небо тут синє.

На Юпітері всі дні похмурі. Ця планета-гігант не має твердої поверхні. Газ, із якого вона складається, щільнішає з глибиною, а зовні – суцільні хмари. Колір хмар змінюється з висотою: нижні хмари – блакитні, вище – коричневі та білі, а найвищі – червоні. Крізь дірки в них інколи можна побачити нижні шари атмосфери.

Отже, на колір неба небесних тіл мають вплив температура та хімічний склад їхньої атмосфери.

Про те, які ще бувають кольори неба, читай у журналі „КОЛОСОК” № 9/2011. 

30. В. Уран.
Планета Уран, сьома за віддаленістю від Сонця, третя за розмірами і четверта за масою серед планет Сонячної системи. І перша планета, відкрита за допомогою телескопа.

13 березня 1781 року Вільям Гершель (1738–1822) вперше побачив цю планету у власноруч виготовлений (тоді – найбільший в світі!) телескоп (мал. 2). Через півтора місяці – 26 квітня – він повідомив про своє відкриття. Вперше з античних часів межі Сонячної системи офіційно розширилися, вдвічі! Чому офіційно? Незважаючи на те, що іноді Уран можна побачити на межі видимості неозброєним оком, до Гершеля спостерігачі вважали Уран не планетою, а зорею – надто малий блиск мало це небесне тіло і повільну „ходу”. Видатний англійський астроном Джон Флемстід (1646–1719) спостерігав Уран у 1690 році щонайменше 6 разів і зареєстрував за номером 34 як зорю в сузір’ї Тельця (34 Tau). З 1750 по 1769 роки французький астроном П’єр Шарль де Моньє спостерігав Уран 12 разів! Він вважав, що бачить „зайву” зорю, не позначену і не занесену в реєстри на жодній зоряній карті. Задокументованих спостережень Урану до 1781 року історики астрономії налічують аж 21 раз. І щоразу Уран не „відкривався”! У телескопи з діаметром об’єктива від 15 до 23 см Уран видно як блідо-блакитний диск з потемнінням до краю. У телескопи з діаметром об’єктива понад 25 см можна розрізнити хмари в атмосфері Урану і побачити його великі супутники – Титанію та Оберон.

Докладніше про Уран читай в статті Олександра Шевчука „Чи є серед планет лежні?” в журналі „КОЛОСОК” № 3/2014.