ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ КОНКУРСУ  „КОЛОСОК-весняний-2014”

7–8 класи

Для підготовки до участі у конкурсі „КОЛОСОК-осінній-2014” читай
Всеукраїнський науково-популярний природничий журнал „КОЛОСОК”

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ВИДАННЯ

92405 (українською мовою)
89460 (російською мовою) 

1. Г. Шрі-Ланка. 

Тропічні фрукти в яскравих шатах своїм екзотичним виглядом завжди нагадують на полицях магазинів учасників карнавалу або естрадних „зірок” серед натовпу. Але серед фруктів (точніше, серед ягід) є одна справжня „зірка” – карамбола.

„Зірковий” статус карамболи визначають не її надзвичайні смакові якості, а декоративність плоду. Видовжені плоди карамболи мають п’ять повздовжніх ребер. Нарізавши плід на поперечні скибки, ти побачиш гарненькі п’ятикутні зірочки, якими можна ефектно прикрасити фруктові салати, желе та коктейлі. Саме за це плоди карамболи називають тропічними зірками або „старфруктами” (англ. „starfruit” – „зірковий фрукт”).

Averrhoa carambola – дерево родини Кисличні. Його батьківщина – Шрі-Ланка, Молуккські острови, Індія, Індонезія. Зараз ця рослина поширена в усіх тропічних регіонах світу. Зазвичай це дерево висотою 5–10 метрів, із дуже розгалуженою кроною. Але у посушливих районах Averrhoa carambola розростається у вигляді великого куща.

Докладніше про карамболу читай в статті Олени Крижановської „Тропічна зірка – карамбола” в журналі „КОЛОСОК” № 7/2013.

2. Д. Азовське.

Азовське море – внутрішнє море басейну Атлантичного океану. Воно наймілкіше на Землі. Завдяки тому, що Азовське море мілководне, поживні речовини швидко вертаються з дна у воду і добре перемішуються. Влітку море легко прогрівається – у берегів до 30–31°С, в середній частині – до 25–26 °С, при цьому освітлюється вся товща води.

Докладніше про це море читай в статті Ігоря Пирогова „Азовське море: минуле і сьогодення” в журналі „КОЛОСОК” № 7/2012.

3. Б. в Амазонії.

У басейні Амазонки розкинувся найбільший у світі вологий тропічний ліс. Вперше його описав Олександр фон Ґумбольдт під час своєї подорожі по Південній Америці в 1799–1804 роках. Клімат вічнозеленого екваторіального лісу жаркий і вологий; протягом року температура повітря коливається в межах 25–28 °C і навіть вночі не опускається нижче 20 °C. Дощові опади надзвичайно рясні: їхня річна кількість складає 2 000–4 000 мм. Крізь густе листя і хащі ліан під крони дерев проникає мало світла, а буйна рослинність ускладнює пересування і орієнтацію. Щоб переміститися навіть на невелику відстань, сміливці зазвичай прорубують дорогу мачете.

Докладніше про життя в Амазонії читай в статті Юрія Шивали „Норовлива Амазонка” в журналі „КОЛОСОК” № 6/2012.

4. В. галіт.

Галіт (гр. „ἅλς” – сіль) – це мінерал зі складом NaCl, дуже розповсюджений у природі. Єдиний твердий мінерал, який людина вживає у їжу. Його запаси є у США, Канаді, Німеччині, Росії (місто Солікамськ, озеро Баскунчак у Нижньому Поволжі), Італії. На Україні галіт трапляється в Закарпатті, Криму (озеро Сасик, затока Сиваш), Донецькій і Одеській областях і у деяких інших регіонах. Поблизу міста Артемівська (Донецька область) є маленьке містечко Соледар, в якому розташована одна з найкрупніших у Європі копалень солі. Світове виробництво натрій хлориду в останні роки сягає приблизно 90 мільйонів тонн.

Докладніше про галіт та інші солі читай в статті Віктора Мясникова „Їхня Величність – солі!” в журналі „КОЛОСОК” № 8/2012. 

5. Г. Кара-Даг.

На території Феодосійської міської ради, між населеними пунктами Коктебель та Курортне, на території Карадагського заповідника залишилися „руїни” єдиного у Східній Європі згаслого вулкана Кара-Даг.

У перекладі з кримськотатарської мови Кара-Даг (Qara dağ) означає „Чорна гора”. Таку назву гірський масив отримав не через те, що складається з вулканічних порід чорного кольору. Місцеві мешканці здавна вважали, що у залишках вулкану мешкає нечиста сила. Звідси й назви різноманітних скельних утворень Кара-Дагу. Справжньою візиткою Кримського півострова є арка Чортова Паща (Шайтан-Капу) або скеля Золоті Ворота.

Окрім Шайтан-Капу, демонічно містифіковані назви мають ще кілька орографічних об’єктів, скелі Чортовий Палець і Чортовий Камінь. Легенда розповідає, що в давнину з Чортового Пальця скидали у море зрадливих жінок султана, щоб вони потрапили у пекло.

Не зважаючи на химерні легенди, Кара-Даг – надзвичайно красиве і привітне місце. Саме його облюбували унікальні види тварин і рослин.

Докладніше про цей унікальний східноєвропейський вулкан, а також про єдину на території України пустелю читай в статті Юрія Шивали „Український вулкан Кара-Даг”.

6. Б. географічної довготи.

Положення фігури на шахівниці або корабля під час гри у морський бій ми визначаємо за буквою і цифрою – двома координатами. Географічних координат на поверхні Землі також є дві – широти та довгота. Найпростіший спосіб визначення широти – за Полярною зорею. А як визначити довготу? І, перш за все, звідки її відраховувати? Сьогодні кожен школяр 6-го класу (не обов’язково відмінник!) знає, що географічна довгота – це градусна відстань від нульового меридіану. Між тим, гринвіцький меридіан прийняли за початок відліку довготи лише у XIX столітті, хоча ще античні вчені ламали голови над вибором нульового меридіану. Клавдій Птоломей у ІІ столітті запропонував відраховувати довготу від краю відомої на той час території – островів Фортуни (Канарських). Папа Римський 1493 року своїм наказом провів початковий меридіан через острови Зеленого мису, щоб розділити землі Іспанії та Португалії. Франція вела відлік довготи від Паризького меридіана, Росія – від Пулківського… Лише 1884 року міжнародна конференція меридіанів визначила нульовий меридіан – гринвіцький.

Питання друге і головне: як обчислити довготу? Античний астроном Гіпарх запропонував реєструвати час спостережень певного астрономічного явища у різних точках Землі, довгота однієї з яких відома. Внаслідок добового обертання впродовж 24-х годин кожна точка земної поверхні описує коло, тому різницю в часі легко можна виразити у градусах. Для розрахунків спочатку використовували спостереження місячних затемнень, а згодом – затемнення супутників Юпітера, які відбуваються досить часто. Супутники Юпітера відкрив і спостерігав з допомогою телескопа Галілео Галілей. Звісно, користуватися телескопом на хиткому кораблі не зручно. Не зважаючи на це, метод Галілея зацікавив голландців, ученого навіть нагородили золотим ланцюгом. Після смерті Галілея його метод визначення довготи забули, а подекуди він навіть викликав незадоволення. Так, у XVII столітті Французька академія наук використала спосіб Галілея для уточнення карти Франції. З’ясувалось, що територія країни є меншою, ніж вважали раніше. Обурений король заявив, що топографи зменшують територію його країни значно швидше, ніж армія її збільшує.

Втрати кораблів та загибель експедицій через відсутність точної навігації в епоху Великих географічних відкриттів загострили необхідність винайти спосіб визначення географічної довготи. У 1567 році іспанський король Філіп ІІ призначив винагороду за спосіб встановлення довготи у відкритому морі. Згодом про такі винагороди оголосили і уряди Голландії, Португалії та Венеції. Мало хто вірив, що проблема може бути вирішена. Письменники (і серед них – знаменитий Сервантес) писали глузливі памфлети про даремні спроби деяких, як їм здавалося, безумців знайти раціональний спосіб розрахунку довготи. Те саме, що винайти вічний двигун!

А нова ідея вже народилася! У 1533 році астроном і математик Гемма Фризій запропонував для визначення довготи не прив’язуватися до певного астрономічного явища, а знаходити різницю в часі між точкою з відомою довготою (наприклад, обсерваторією) і точкою спостереження. Сьогодні немає нічого простішого, ніж визначити різницю у часі. Що для цього потрібно? Правильно – годинник! Але в XVI столітті, як відомо, точних механічних годинників ще не було. Проміжки часу вимірювали пісочним годинником або водяним – клепсидрою. Час встановлювали за Сонцем або зорями.

У такий спосіб не можна було „зберігати” час базової точки і відраховувати його впродовж тривалого плавання. В 1657 році Христіан Гюйгенс винайшов маятниковий годинник, але користуватися ним в умовах морської гойданки було важко. Випробування його в Середземному морі дали похибку в обчисленнях відстані приблизно 100 км. Мореплавці звернулись до Ньютона з проханням проаналізувати цей метод. Вердикт був простий: теоретично метод дуже простий і зрозумілий, а практично – складний у застосуванні на кораблі.

У 1714 році Англія запропонувала неймовірно велику винагороду за практичний спосіб визначення довготи – 20 тисяч фунтів стерлінгів! За сьогоднішнім курсом це складало би півмільйона гривен. І цю премію отримав лондонський годинникар Джон Гаррісон. У 1735 році він створив точний морський хронометр. Над його вдосконаленням винахідник працював понад 20 років. Результат виявився чудовим. За час плавання до Вест-Індії годинник збився лише на 8 секунд!

Із того часу обов’язковим атрибутом на морському судні були декілька хронометрів, які берегли, як зіницю ока. У XIX столітті, щоби точно встановити різницю між гринвіцьким і пулковським часом, морська експедиція везла 81 хронометр! Тепер визначення точного часу давало змогу встановлювати місцезнаходження корабля з точністю до 1 км.

Докладніше про старовинні та сучасні методи навігації читай в статті Надії Кріт „Вибрати правильний шлях, або Дещо про навігацію” в журналах „КОЛОСОК” № 5, 6/2012.

7. В. Лишайники.

Серед палючих пустель Аравійського півострова на кам’янистому ґрунті ростуть невеличкі сірі й жовті їстівні лишайники – манна. У спеку вітер підхоплює маленькі висохлі грудочки манни і переносить їх на великі відстані. Саме такі „дощі” покладено в основу біблійної легенди про „манну небесну”.

Докладніше про лишайники читай в статті Тетяни Тарбінської „Рослини-сфінкси” в журналі „КОЛОСОК” № 3/2012

8. Б. В азійській частині Євразії.

Гімалаї – найвища гірська система земного шару. Знаходиться в Азії (Індія, Непал, Китай, Пакістан, Бутан), між Тибетським нагір’ям (на півночі) та Індо-Гангською рівниною (на півдні). Загальна протяжність Гімалаїв понад 2 400 км, максимальна ширина – 350 км. Середня висота приблизно 6 000 м. Висота до 8 848 м (гора Еверест), 11 вершин понад 8 тисяч метрів.

9. А. Наступ пустелі Гобі.

Зелена китайська стіна – проект, покликаний запобігти розширенню пустель на території Китайської Народної Республіки, зокрема пустелі Гобі. Назву проекту підібрано за аналогією з Великою Китайською стіною, яка розташована паралельно майбутній смузі насаджень. Схожі й їхні функції: якщо древня споруда захищала Китай від північних варварів, то новий проект покликаний захистити його від піщаних бур.

Зелена стіна – найкрупніший проект з озеленення в історії людства. Це найкраща можливість зупинити опустелювання північного Китаю. В останні роки в Пекіні викликають дедалі більшу тривогу азійські пилові бурі, від яких потерпають перш за все північні райони країни, що безпосередньо прилягають до пустель. Кожного року від наступу пустель Китай втрачає приблизно 1 300 км² корисної території. Наслідки опустелювання так чи інакше відчувають на собі 400 мільйонів людей. Від жару пустель середня річна температура в Пекіні вже піднялась на декілька градусів. Від китайських пилових бур страждають також Корея і Японія, в яких вони призводять до грязьових дощів і забруднювання річок. Пилові бурі, які китайці поетично називають „жовтими драконами”, бувають настільки сильні, що пил з Китаю знаходили навіть на західному узбережжі США.

Як і в багатьох країнах світу, опустелювання – наслідок діяльності людини. Сільське господарство використовує ґрунти за межами їхніх можливостей, порушуючи їхню структуру і позбавляючи поживних речовин. Невеликий рослинний покрив ще зменшується через випасання худоби і вирубування лісів, і ґрунт втрачає стійкість до ерозії. З часом рослинний шар або вимивається опадами, або висихає і відноситься вітром.

Також на процес опустелювання впливає розвиток промисловості. На момент утворення КНР в 1949 році 8 % площі країни були вкриті лісами. Однак під час індустріалізації виникла потреба в паливі, і проблему вирішили за рахунок вирубування лісів.

Ще однією проблемою є споживання води промисловістю, сільським господарством і населенням, яке збільшується. Вона вирішується в тому числі за рахунок будівництва нових артезіанських свердловин і гребель, що призводить до зменшення водоносності річок (часом річка висихає перш ніж досягне моря) і спаду рівня ґрунтових вод. Наприклад, друга за довжиною річка Китаю Хуанхе залишається в низинах пересохлою приблизно по півроку.

Зведення Зеленої стіни почалось в 1970-е рр. після культурної революції і триватиме до 2050 року. Будуть озеленені 350 000 км² площі країни, що приблизно дорівнює площі Німеччини.

Ліс щонайліпше підходить для таких цілей, як зменшення швидкості вітру і протидія ерозії ґрунту. З цією метою в Китаї буде насаджена справжня зелена стіна – захисний пояс з дерев, трав і кущів, який проходитиме через 13 провінцій, довжиною понад 4 500 км і шириною приблизно 100 км. Дерева будуть затримувати рух вітру і піску, а коріння – зміцнювати структуру ґрунту і перешкоджати його ерозії. В таких умовах для рослин важливий швидкий ріст і стійкість до піщаних бур – і це при тому, що середній річний рівень опадів в цих регіонах становить лише 100–200 мм. Головним чином планується посадка тополь і тамарисків, невибагливих до навколишнього середовища, і при цьому вони швидко ростуть. У майбутньому будуть також садити генетично модифіковані або клоновані тополі.

Оскільки монокультури відзначаються підвищеною вразливістю до шкідників і захворювань, насаджуються перш за все мішані ліси. Але до Зеленої Стіни належать і орні землі.

До проекту залучений весь китайський народ. Так, за законом кожний громадянин Китаю від 11 до 60 років зобов’язаний посадити на рік від трьох до п’яти дерев або сплатити відповідний податок.

10. Б. Каспійське.     Д. Аральське.

Каспійське озеро-море – найбільше озеро на земній кулі. Каспій є замкненим водний басейном, тобто озером. Але за величезні розміри його називають морем. У меридіональному напрямку воно простягається на 1200 км, найбільша ширина його 550 км. У Каспійського моря є одна дуже важлива затока – Кара-Богаз-Гол. Вода в затоці піддається великому випаровуванню, і внаслідок цього його рівень весь час понижується. Вода з Каспійського озера-моря компенсує цю нестачу, і в затоці накопичується велика кількість розчинених у воді солей. З нього добувають солі Магнію, Калію і цінний мірабіліт. У самому ж Каспійському морі солоність води невелика, особливо на півночі, де в нього впадають Волга, Урал, Терек.

Аральське озеро-море розташоване в Середній Азії на території Узбекистану і Казахстану. Ще нещодавно Аральське море вважали четвертим за величиною озером у світі. Арал – безстічне озеро-море, його живлять дві річки: Амудар’я і Сирдар’я.

11. Б. крохмаль.

Крохмаль – основна складова сухої речовини бульбокоренів картоплі. Міститься у них у вигляді дрібних зерен різної величини – від 1 до 110 мікрометра. Відсотковий вміст крохмальних зерен обумовлює його якість. Що більше вміст великих зерен, то вище його якість. Картопляний крохмаль понижує вміст холестерину в печінці і сироватці крові, тобто має антисклеротичні властивості. 

12. В. Вітаміну С.

Вітамін С (аскорбінова кислота) – це білий кислий на смак порошок. Міститься у шипшині, лимоні, червоному перці, капусті, петрушці. Застосовується як зміцнювальний та стимулюючий імунну систему засіб при різних захворюваннях (застудних, онкологічних). Сприяє утворенню колагену, бере участь у перетворенні холестерину у жовчні кислоти, стимулює синтез інтерферону. Його відсутність викликає цингу (кровоточивість ясен, крихкість зубів, ламкість кісток).

Докладніше про цей та інші вітаміни читай у статті Віктора Мясникова „Дивовижні органічні речовини, що підтримують життя: вітаміни і їхні похідні” в журналі „КОЛОСОК” № 12/2012.

13. А. Зернові.           Б. Фрукти.    Д. Овочі.

Шість кольорових сегментів позначають різні групи продуктів: 1) зернові, 2) овочі, 3) фрукти, 4) „здорові” жири та олії, 5) молоко та молокопродукти, 6) м’ясо та бобові. Усі продукти містять поживні речовини, необхідні для правильного харчування. Жоден продукт з однієї групи повноцінно не замінить продукту з іншої.

Овочі – джерело вітамінів і мінералів, необхідних для роботи нашого організму. Ці низькокалорійні продукти містять клітковину. Овочевих груп є п’ять: 1) зелені (броколі, шпинат, салат капуста, салат, огірок); 2) червоні та помаранчеві (помідори, морква, болгарський перець, гарбуз); 3) бобові (біб, квасоля, соя, сочевиця, горох); 4) крохмаль-вмісні (картопля, кукурудза, зелений горошок); 5) інші (авокадо, буряк, спаржа, селера). Овочі треба їсти щоразу, свіжі, заморожені або сушені.

Фрукти – дуже важлива складова нашої дієти. Їх на „Тарілці” менше, ніж овочів. Яблука, груші, кавун, диня, слива, виноград, чорниці, грейпфрути, апельсини, банани, ківі, родзинки, полуниці, суниці, вишні, черешні, малина – чудове джерело вітаміну С, сполук Калію, клітковини. Смакуйте цілі фрукти, фруктові салати, коктейлі, соки або смузі. Надавайте перевагу свіжим і сушеним фруктам, а не консервованим; корисніше поласувати свіжим фруктом, ніж 100 %-им соком, бо в процесі приготування соку втрачаються поживні речовини та вітаміни.

Зернові продукти – це група продуктів і страв з пшениці, кукурудзи, вівса, ячменю, гречки, пшона, жита та інших злаків. Цільнозернові (з неочищеного зерна): хліб, печиво, макаронні вироби з цільнозернового борошна, попкорн, вівсяні та інші пластівці, коричневий рис, гречана, пшенична, кукурудзяна, ячмінна та перлова каші. Очищене зерно: білий хліб і булочки, білий рис, макаронні вироби з білого борошна, більшість крекерів, печиво, здоба. Приблизно половина цих продуктів у нашому раціоні має бути з цілого, неочищеного зерна, багатого клітковиною, вітамінами і мінеральними елементами. Їх споживання попереджує розвиток серцевих захворювань і цукрового діабету.

Молочні продукти. До цієї групи належать молоко та молочні продукти: йогурти, сири, простокваша, кефір, ряжанка, сметана. Для дітей вони є основним джерелом сполук Кальцію, провітаміну D, вітаміну В₂ і білкa. Вітаміни групи D сприяють засвоєнню йонів Кальцію, які є важливими для здоров’я наших кісток і зубів.

Білкові продукти. Білок потрібен нам для побудови тіла, відновлення пошкоджених тканин. Продукти, які його містять, постачають нам вітаміни групи В. Це м’ясо (нежирна яловичина, свинина, баранина), птиця (курка, індичка), яйця, квасоля і горох, соєві продукти (тофу), горіхи і насіння (мигдаль, кеш’ю, кунжут), арахісове масло, морепродукти (тріска, креветки, лосось, хек, тунець). Обирайте нежирне (пісне) м`ясо. Уникайте вживання різних ковбас (варених і копчених), сосисок і сардельок. Вони містять багато солі і різних смакових добавок. Нирки, печінка, серце – це джерело повноцінного білка, сполук Феруму і вітамінів.

Докладніше про здорове харчування читай в статті Наталії Романюк „Живемо не для того, щоб їсти” в журналах „КОЛОСОК” № 3, 4/2014.

14. А. З’їдають багато „порожніх” калорій.

Люди, у харчовому раціоні (добова або місячна норма продуктів, необхідних людині) яких не вистачає поживних речовин або ж калорій, потрібних для нормальної життєдіяльності, голодують або недоїдають. Недоїдання – основна причина смерті третини дітей у світі. За статистикою щогодини від голоду на планеті вмирають 300 дітей. Проблема недоїдання й голоду дуже актуальна для бідних країн, зокрема Африки.

Але чи відомо вам, що інколи достатньо забезпечені люди недоїдають? Так-так! І навіть не здогадуються про це, бо неправильно підбирають харчовий раціон. З’їдаючи багато „порожніх” калорій, вони мають серйозні проблеми зі здоров’ям: ламкість кісток, випадіння волосся, надлишкову або недостатню вагу, кровоточивість ясен, шкірні висипи, депресію та ін.

Переїдати теж шкідливо. На сьогоднішній день понад один мільярд дорослих жителів Землі мають зайву вагу. Перше місце в рейтингу належить США: 66 % дорослого населення має надлишкову вагу, з них 32 % страждають від ожиріння. Для інших країн ці показники менші, але вони неухильно ростуть. В Україні надлишковою вагою страждає кожна четверта жінка і кожен шостий чоловік, а проблема ожиріння стосується приблизно 15 % населення. За невтішними прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у найближчому майбутньому ожиріння буде приблизно у 40 % чоловіків і 50 % жінок у всьому світі. Таким чином, ожиріння досягло масштабів епідемії. 

Докладніше про правильне харчування читай в статті Наталії Романюк „Еволюція харчування” в журналі „КОЛОСОК” № 2/2014.

15. А. Оливкова олія. В. Морепродукти. Г. Кукурудзяна олія.

Жири – це важливий будівельний матеріал для органів і тканин. Основа молекули любого жиру – довгий ланцюжок атомів вуглецю. Природні жири, які містять подвійні ненасичені зв’язки, називають ненасиченими. Вони містяться в рослинних оліях (кукурудзяній, оливковій тощо), а також в морепродуктах. Рослинні олії засвоюються краще, ніж тваринні, ними добре заправляти салати. Багато видів горіхів (мигдаль, грецькі, арахіс, фундук, фісташки) містять корисні жири.

Існує „видимий жир” (наприклад, масло, смалець) і „невидимий жир”, який є практично в усіх продуктах (нежирному м’ясі, хлібі тощо). На частку „невидимого жиру” припадає 60–65 % харчових жирів, здебільшого він міститься у продуктах тваринного походження. На упаковках продуктів вказують масу або відсоток вмісту жиру. Так, молоко може містити до 6 % жиру, вершки – від 6 до 20 %, а сметана – від 15 до 40 %. Більшість круп містить від 1 до 1,5 % жирів, гречана і пшоно – до 3 %, вівсяна – понад 6 %. А тому, навіть виключивши з меню „видимий жир”, людина споживає значну кількість „невидимого”.

Про те, які жири шкодять твоєму здоров’ю, читай в статті Наталії Романюк  „Жир чи вбивця?” в журналі „КОЛОСОК” № 4/2014.

16. В. Білків, амінокислоти.

Протеїн, або білок – важлива поживна речовина, назва якої походить від грецького слова „protos” – перший. Молекула білка – дуже довгий ланцюжок амінокислот. З понад 20 амінокислот, з яких складаються білки, 8 незамінні: вони не утворюються в людському організмі і мають надходити з їжею. Білки тваринного походження (м’ясо, птиця, яйця, молокопродукти) називають повноцінними, бо вони містять усі 20 амінокислот. За амінокислотним складом такі білки схожі на білки людини. В нашому організмі є ферментні системи, які краще і повніше розщеплюють такі білки. Корисним джерелом повноцінних білків є риба – вона легко засвоюється, містить багато мінеральних солей, вітамінів, жирні омега-3 кислоти.

Білки рослинного походження (злаки, фрукти, овочі, бобові та горіхи) містять не всі амінокислоти, це знижує їхню цінність. Однак є винятки. Білок сої за якістю прирівнюють до яєчного чи молочного білка. Це єдина рослина, яка містить повноцінний білок з повним набором незамінних амінокислот.

Про білки та інші речовини, які містяться в їжі, читай в статті Наталії Романюк „Живемо не для того, щоб їсти”, частина 2 в журналі „КОЛОСОК” № 3/2014.

17.  Б. отрута для щурів.

• Палаюча цигарка – це справжня хімічна фабрика, яка виробляє понад 4000 різних сполук, а у цигарковому димі міститься понад 2000 речовин, левова частка яких – отруйні.
• Під час паління курець вдихає:
• наркотичні речовини нікотин та метан;
• стеаринову кислоту, яка вражає дихальні шляхи;
• смертельну отруту, яку застосовують для щурів, – миш’як;
• толуол, який викликає головний біль, нудоту, втрату свідомості, подразнює шкіру та очі, погіршує зір;
• фарбу, яка містить токсини та канцерогени;
• чадний газ, який провокує нестачу кисню в організмі, викликаючи задуху;
• дуже отруйну речовину метанол;
• аміак – токсичну речовину, яка подразнює слизову оболонку очей та верхні дихальні шляхи, викликає сухість у горлі та кашель, набряк гортані та легень, провокує болі в грудях;
• кадмій – високотоксичний метал, що використовується в акумуляторних батареях;
• гексамін – компонент палива, що у великих дозах викликає ураження шлунку та сечового міхура;
• оцет – оцтову кислоту, що призводить до утворень опіків на дихальних шляхах;
• бутан, рідину для запальничок, яка викликає задуху.

Докладніше про шкоду куріння читай в статті Андрія Бригаса „Кишеньковий убивця” в журналі „КОЛОСОК” № 2/2014.

18. Д. Усе, зазначене раніше.

Стережись, ці продукти містять транс-жири:

• продукція фастфуду, для приготування якої використовували гідрогенізовані жири;
• кондитерські вироби, для виготовлення яких використовували кулінарний жир (торти, тістечка, печиво, пампушки, крекери);
• снеки, чіпси, попкорн;
• готові сухі суміші для млинців, хліба, кексів, тортів (сухе тісто) та шоколадних напоїв;
• промислове морозиво.

Снеки, цукерки, морозиво, фастфуд, шоколадні батончики підвищують ризик захворювання цукровим діабетом, сприяють швидкому набору маси тіла, забруднюють організм токсинами, швидко перетравлюються організмом і не тамують голод. А про чупа-чупси, льодяники на паличці, цукрову вату краще забути, адже це чистісінький розплавлений цукор! Якщо ти мрієш про довге і здорове життя, гарне спортивне тіло, дотримуйся правила: що менш оброблену їжу ти споживаєш, то краще. Забудь слова „Макдональдс” і „чіпси”, рідко згадуй „картопля-фрі”, „смажена курка”, „печиво” ☺.

Про шкоду енергетиків і солодких газованих напоїв читай відповідь на питання № 20 для 5–6 класів.

19. Г. Аспартам.

Серед харчових добавок широко відомий аспартам (Е 951) – замінник цукру, у 200 разів солодший за нього. Аспартам займає майже 25 % світового об’єму штучних генномодифікованих підсолоджувачів і застосовується під час виробництва більш ніж 5 000 назв продуктів харчування і напоїв. Міститься у солодких напоях, цукерках, жуйках, шоколаді тощо. Водночас дітям до семи років вживати продукти з аспартамом заборонено.

20. Г. 2, 3, 1.

Джек Лондон якось сказав: „Початок шляху – чарка, середина – п’яна компанія, кінець – тюрма за вбивство у п’яному стані, за розтрату, психіатрична лікарня, смерть від випадкової легкої хвороби”.

21. А. В 2006.

З дня відкриття 1930 року і до 2006 року Плутон вважали дев’ятою планетою Сонячної системи. Однак наприкінці XX і на початку XXI століття у зовнішній частині Сонячної системи було відкрито безліч об’єктів. Серед них відзначаються Квавар, Седна і особливо Ерида, яка на 27 % масивніша за Плутон. 24 серпня 2006 року Міжнародний астрономічний союз (МАС) вперше дав визначення терміну „планета”. Плутон не підпадає під це визначення, і МАС відніс його до нової категорії карликових планет разом з Еридою і Церерою. Після перекласиффкації Плутон додали до переліку малих планет, і він отримав номер 134340 за каталогом Центру малих планет (ЦМП). Деякі науковці продовжують вважати, що Плутон повинен бути перекласифікований назад у планету.

22. В. Меркурія.

Спостерігати Меркурій незручно: він віддаляється від Сонця максимально на 28° і видимий поблизу горизонту лише впродовж короткого часу на фоні вечірньої або ранкової зорі. У північних широтах Землі його можна побачити низько над горизонтом під час сходу або заходу Сонця. Період його найкращої видимості (елонгації) триває приблизно 10 днів на рік. Проте навіть у цей час важко побачити Меркурій неозброєним оком (тьмяна зоря на світлому тлі неба). До того ж, кут між напрямками на Сонце і Землю у цей момент становить приблизно 90°, і спостерігач бачить у телескоп освітленою лише половину диску Меркурія. Навіть Микола Коперник жалкував, що за все життя так і не побачив Меркурія.

Вперше за допомогою телескопу Меркурій спостерігав Галілео Галілей на початку XVII ст. Він відкрив фази Венери, але його телескоп був не достатньо потужним, щоб помітити фази Меркурія. Лише 1639 року Джованні Зупі за допомогою телескопа відкрив, що Меркурій змінює фази так само, як Місяць і Венера.

Не всі космічні телескопи можуть вивчати Меркурій. Деякі з них, наприклад, „Хаббл”, не призначені для спостереження близьких до Сонця об’єктів – спроба зробити це пошкодить апаратуру.

Докладніше про Меркурій читай в статті Олександра Шевчука „Найменший брат у сонячній планетній родині” в журналі „КОЛОСОК” № 10/2013.

23. Б. Нептун.

Рік на Нептуні триває 60 190 земних діб, або ж 164,8 земних років! Отже, сезон на Нептуні триває 41 земний рік та ще й 2,5 місяці! 12 липня 2011 року Нептун завершив свій перший з моменту відкриття повний оберт навколо Сонця.

Докладніше про Нептун читай в статті Олександра Шевчука „Планета шалених вітрів” в журналі „КОЛОСОК” №  4/2014.

24. Б. На Венері.

Правила найменування деталей рельєфу Венери були затверджені на XIX Генеральній асамблеї Міжнародного астрономічного союзу (МАС) 1985 року. Було вирішено використовувати в номенклатурі лише жіночі імена. Великі кратери Венери називають на честь знаменитих жінок, малі отримують звичайні жіночі імена. Назви форм рельєфу Венери, які не належать до кратерів та похідних морфологічних структур, пов’язані з міфічними, казковими і легендарними жінками: височини називають на честь богинь різних народів, а зниженням рельєфу дають жіночі імена інших міфічних персонажів. Плато називають на честь богинь любові і краси; тессери – богинь долі, щастя й удачі; гори, куполи, долинні області називають іменами різних богинь, велеток, титанід; пагорби – іменами морських богинь; уступи – іменами богинь домашнього вогнища, вінці – іменами богинь родючості та землеробства; гряди – іменами богинь неба і жіночих персонажів, пов’язаних у міфах з небом і світлом. Борозни та грабени отримують назви войовничих жінок, а каньйони – імена міфологічних персонажів, пов’язаних з полюванням і лісом.

Докладніше про Венеру читай в статті Олександра Шевчука „Сестра Землі” в журналі „КОЛОСОК” № 11/2013.

25. А. Уран і Титан.            В. Сатурн і Титанія.

Титан і Титанія – схожі назви супутників різних планет Сонячної системи. Та познайомившись ближче з їхніми особливостями, ти вже не плутатимеш, супутниками яких планет вони є.

Наразі відомо 27 супутників Урану. Всі вони названі на честь персонажів Вільяма Шекспіра та Олександра Поупа. Перші два супутники – Титанію і Оберон – у 1787 році відкрив Вільям Гершель. Титанія, напевно, має кам’яне ядро, оточене крижаною мантією. Радіус ядра становить 520 км і складає приблизно 66 % від радіуса супутника, а маса ядра – 58 % від маси Титанії. Астрономи визначили чотири види топографічних особливостей на поверхні Титанії: кратери, рифти (каньйони), рупеси (обриви) та чашмати (глибокі подовжені каньйони). Діаметр кратерів на Титанії коливається від декількох кілометрів на низовинах до 326 км для найбільшого з відомих кратерів серед супутників Урана – Гертруди.

У Сатурна є 62 природних супутники, з них 53 мають власні назви. ребта досі не з’ясоване.

Титан (дав.-гр.: Τιτάν)  – найбільший супутник Сатурна, другий за величиною супутник у Сонячній системі (після супутника Юпітера Ганімеда). Єдине (крім Землі) тіло Сонячної системи, на поверхні якого доведено існування рідини; єдиний супутник, що має щільну атмосферу.

Так само, як Місяць і багато інших супутників планет у Сонячній системі, Титан завжди повернений до Сатурна однією стороною. Нахил осі обертання Сатурна становить 26,73°, що забезпечує зміну пір року на планеті і на її супутниках. Кожен сезон триває приблизно 7,5 земних років, оскільки Сатурн робить повний оберт навколо Сонця приблизно впродовж 30 років.

Поверхня Титана здебільшого складається з водяного льоду і осадових органічних речовин. Атмосфера переважно складається з азоту та невеликої кількості метану і етану. Останні утворюють хмари, які є джерелом рідких і, можливо, твердих опадів. На поверхні є метан-етанові озера і річки. Тиск атмосфери поблизу поверхні приблизно в 1,5 рази перевищує тиск земної атмосфери. Температура поблизу поверхні – мінус 70–180 °C.

Метан та етан є причиною унікального для Сонячної системи антипарникового ефекту, який призводить до зниження температури поверхні супутника на 9 °C! Товста атмосфера не пропускає більшу частину сонячного світла. Посадковий модуль „Hygens” не зміг зареєструвати прямих сонячних променів під час перебування на поверхні супутника. Денне освітлення на Титані нагадує наші сутінки. З поверхні Титана не видно Сатурн. Учені висловлюють гіпотезу про наявність на Титані примітивних форм життя. Однак питання про можливість життя на Титані залишається відкритим і є темою наукових дискусій і досліджень. 

26. Г. Марс.

Першим космічним апаратом, що полетів до Марса в 1962 році, був „Марс-1”, а 1971 року апарат „Марс-2” став першим штучним об’єктом на планеті. Ознак життя на планеті апарати не виявили.

У 1965 році „Мariner-4” облетів планету, передав на Землю перші знімки, а його зонд обчислив атмосферний тиск на поверхні планети. У 1976 році апарат „Viking-1” вперше надіслав кольорові фотографії високої якості з поверхні Марса. На них видно пустельну місцевість з червонуватим ґрунтом, усіяну камінням. Апарати місії взяли проби ґрунту для аналізу на наявність життя. Ґрунт виявився хімічно активним, проте переконливих слідів життєдіяльності мікроорганізмів знайти у ньому не вдалося.

Місія „Phoenix” (2008 рік) займалася пошуком населених зон у марсіанському ґрунті, де теоретично могло б існувати мікробне життя, та вивченням ареологічної історії води.

У 2003 році до Марса стартували відразу дві місії. Марсохід космічного агентства NASA „Spirit” (англ.  – дух) в рамках проекту Mars Exploration Rover стартував 10 червня 2003 року. Спусковий апарат з марсоходом здійснив м’яку посадку на Марс 4 січня 2004 року. „Spirit” проїхав 7,73 км замість запланованих 600 м і зробив ґрунтовні аналізи порід Марса.

Друга місія   – „Opportunity” (англ.  – можливість). Апарат вийшов на орбіту 7 липня 2003 року, а на поверхню Марса опустився 25 січня 2004 року. „Opportunity” і зараз ефективно функціонує, у понад 37 разів перевищивши запланований термін (90 солів). Наприкінці квітня 2010 року тривалість місії досягла 2 246 солів, вона найдовша в історії вивчення Марса. Попередній рекорд встановив апарат „Viking-1”, який працював з 1976 по 1982 рік.

Місії марсоходів виконували такі наукові завдання:

• Пошук і опис різноманітних гірських порід і ґрунтів, які вказують на колишню активність води на планеті.
• Вивчення процесів формування рельєфу місцевості і її хімічного складу ґрунтів.

Найбільш досконалою на сьогодні є місія „Curiosity” (англ. – цікавість, допитливість). Запуск „Curiosity” до Марса відбувся 26 листопада 2011 року, а м’яка посадка  – 6 серпня 2012 року. Прогнозований термін служби на Марсі  – один марсіанський рік (686 земних діб). Марсохід має автономну хімічну лабораторію, в кілька разів більшу і важчу, ніж марсоходи „Spirit” і „Opportunity”. Заплановано, що впродовж кількох місяців апарат пройде 5–20 км та проведе повноцінний аналіз марсіанських ґрунтів і атмосфери. Місія має на меті розв’язання таких наукових завдань:

•          встановити, чи існували на Марсі умови для життя;
•          дослідити клімат;
•          дослідити ареологію;
•          підготувати висадку людини на Марс.

З лютого 2009 року орбітальні комплекси Марса нараховують аж три розвідника: „Mars Odyssey”, „Mars Express” та „Mars Reconnaissance Orbiter”. Таким арсеналом може похвалитися хіба що Земля!

Докладніше про цікавинки Марса читай в статті Олександра Шевчука „Скарби Червоної планети” в журналі „КОЛОСОК” № 12/2013.

27. А. Мала густина.           Г. Велика швидкість обертання навколо осі.

Середня густина Сатурна 690 кг/м³, і це рекорд, адже середня густина інших планет Сонячної системи більша, ніж густина води. у Сатурна теж є характерні об’єкти в атмосфері. Вони обертаються з різною швидкістю залежно від широти. Так звана „Зона 1” має період обертання 10  год. 14 хв. 00 с. Вона простягається від північного краю південного екваторіального поясу до південного краю північного екваторіального поясу. На всіх інших широтах Сатурна („Зона 2”) період обертання 10 год. 34 хв. 13 с (його прийнято на період обертання планети). Спостереження радіовипромінювання планети передбачають наявність „Зони 3” з періодом обертання 10  год.  39  хв.  22,5 с. За малої густини та великої швидкості обертання Сатурн набув форми дині і є найбільш „сплющеною” планетою Сонячної системи: різниця екваторіального та полярного радіусів планети 6 300 км, а величина стиснення – 10,4 % (для Землі – 0,3 %!).

Докладніше про Сатурн читай в статті Олександра Шевчука „У полоні кілець” в журналі „КОЛОСОК” № 2/2014

28. Б. ВЧП.

Велика Червона Пляма (ВЧП) – це атмосферний вихор на Юпітері, найвеличніший в Сонячній системі. Цю найпомітнішу деталь на диску планети астрономи спостерігають уже майже 350 років! ВЧП відкрита Джованні Кассіні у 1665 році.

ВЧП – це стійкий антициклонний шторм, розташований на 22° південніше юпітеріанського екватора. ВЧП обертається проти годинникової стрілки (якщо дивитись з орбіти Землі) з періодом приблизно 6 земних діб або ж 14 юпітеріанських. Розміри ВЧП змінюються в діапазоні 24 000–40 000 км із заходу на схід і 12 000–14 000 км з півдня на північ. Пляма така велика, що в неї помістилось би три такі планети як Земля! На початку 2013 року ВЧП була в два рази менша, ніж століття тому (її діаметр становив 40 000 км). Спостереження за ВЧП, в тому числі з борту космічних кораблів, вказують, що ВЧП холодніша, ніж хмари в атмосфері, тобто вище розташована (приблизно на 8 км).

Докладніше про Юпітер читай в статті Олександра Шевчука „Гігант з червоною ознакою” в журналі „КОЛОСОК” № 1/2014.

29. Г. Урану.

Атмосфера Урана незвично спокійна порівняно з атмосферами інших планет-гігантів. Це пояснюється надзвичайно низькою внутрішньою температурою, нижчою, ніж у інших планет-гігантів. Найнижча температура, зареєстрована в атмосфері Урана, становить (-224) °C. Отже, Уран – найхолодніша планета Сонячної системи.

Докладніше про Уран читай в статті Олександра Шевчука „Чи є серед планет лежні?” в журналі „КОЛОСОК” № 3/2014.

30. А. Атмосфера на 95 % складається з вуглекислого газу.

В. Вода не може існувати у трьох станах.

Д. Тиск поблизу поверхні становить 1/110 земного.

Людство здавна цікавила відповідь на питання: чи є життя на Марсі? Чи змогла б там жити людина? Лише з розвитком космонавтики ми змогли отримати відповіді на ці питання. На жаль, і хімічний склад, і фізичні параметри атмосфери Марса істотно відрізняються від земних. Тиск поблизу поверхні становить 1/110 земного, що еквівалентно тиску земної атмосфери на висоті приблизно 60 км – у мезосфері! На таких висотах в атмосфері Землі „мешкають” метеори, сріблясті хмари та бактерії-екстремофіли.

Атмосфера Марса на 95 % складається з вуглекислого газу з невеликими домішками азоту (2,7 %), аргону (1,6 %), кисню (0,2 %); є невелика частка водяної пари. Не надихаєшся на повні груди в такій негостинній атмосфері! До того ж, маса атмосфери протягом марсіанського року дуже змінюється внаслідок конденсації водяної пари взимку та випаровування влітку, а також великого вмісту вуглекислого газу в полярних шапках.

Середня температура повітря на Марсі значно нижча, ніж на Землі,  – приблизно –40 °С. За найсприятливіших умов влітку на денній половині планети повітря на екваторі прогрівається до +20 °С – цілком прийнятна для нас температура. Але зимової марсіанської ночі мороз може сягати –125 °С! За такої температури навіть вуглекислота замерзає і перетворюється на сухий лід. Такі різкі перепади температури зрозумілі: розріджена атмосфера Марса не здатна довго утримувати тепло. Отже, Марс  – досить холодна для мешканців Землі планета, однак клімат там не набагато суворіший, ніж в Антарктиді.

Нахил осі обертання Марса забезпечує зміну пір року, а еліптичність орбіти призводить до суттєвих відмінностей пір року на Марсі і Землі. Так, весна і літо в північній півкулі планети тривають 371 сол, тобто більше половини марсіанського року. Але ці пори року припадають на час, коли Марс проходить найвіддаленішу від Сонця точку – афелій. Тому на Марсі літо в північній півкулі довге і прохолодне, а в південній – коротке і спекотне.

Тиск на планеті низький, тому вода не може існувати в рідкому стані, але цілком імовірно, що в минулому тут були інші умови, і тому наявність примітивного життя на планеті виключати не можна. 31 липня 2008 року космічний апарат NASA „Phoenix” виявив на Марсі воду в стані льоду. Водяної пари в марсіанській атмосфері небагато, але за низьких тиску і температури вона знаходиться в стані, близькому до насичення, і часто утворює хмари.

Марсіанські хмари досить невиразні порівняно із земними. Над низинами (каньйонами, долинами) і на дні кратерів у холодну пору доби часто стоять густі тумани з конденсованої вуглекислоти.

Докладніше про цікавинки Марса читай в статті Олександра Шевчука „Скарби Червоної планети” в журналі „КОЛОСОК” № 12/2013.