Ігор Дикий. Антарктичні „веделки”

Характерними рисами їхньої будови є веретеноподібне тіло, п’ятипалі передні та задні кінцівки-ласти, спрямовані горизонтально назад задні кінцівки, частково редукований хутровий покрив і розвинений жировий шар шкіри та здатність закривати носові та слухові отвори під водою. Як і у всіх хижаків, у тюленів є повна зубна система, диференційована на різці, ікла та кутні зуби.

coml-seal

Найцікавішим і унікальним видом є тюлень Ведделла (Leptonychotes weddellii), поширений винятково на узбережжі Антарктиди. Моряки назвали цих тварин, які мають чисельні плями на череві, морськими леопардами. Однак згодом з’ясувалося, що вид тюленя з такою назвою вже описаний. Тому тварину назвали на честь британського капітана Джеймса Ведделла, який першим помітив і описав цих тварин у 1820-х роках.

Тюлень Ведделла – найпівденніший ссавець у світі. Він живе у районах, де температура повітря може сягати нижче мінус 40 градусів (!). Вид поширений циркумполярно1, переважно поблизу берегів Антарктиди і є її ендеміком. Зокрема, тюлені Ведделла живуть на острові Уайт (Білий) у морі Росса. Саме тут, на відстані усього лише 1300 кілометрів від Південного полюсу, знаходиться найпівденніша популяція тюленів Ведделла. Вони відрізані від відкритого океану дуже товстим шаром льоду шельфового льодовика Росса. Вчені вважають, що така ізольована популяція тюленів виникла приблизно 50–100 років тому внаслідок загородження території великим уламком криги постійного льодового шельфу. Тюлені Ведделла опинилися в пастці і залишилися там жити до нині.

1Циркумполярно – це калька з англійського circumpolar, що має два латинських корені: circus (круг) і polar (полярний). Буквально – „навколополярний”.

У зимовий період цей тюлень багато часу проводить у воді під кригою. Розмножується на нерухомому припаї2 на узбережжі Антарктичного півострова, Південних Шетландських островах, Південних Оркнейських островах, а також на інших дрібних субантарктичних островах. Ці милі тюлені – простійні сусіди полярників української антарктичної станції „Академік Вернадський”. Саме тут щороку антарктичною весною народжуються малі тюленята, яких наші полярники лагідно називають малими веделками3.

2Припай – вид нерухомого льоду в морях, океанах та вздовж їхніх заток.

3Веделки (сленг), походить від назви виду „тюлень Ведделла”.

Тюлень Ведделла є одним з найбільших справжніх тюленів. За літературними даними, дорослі самиці досягають у довжину до 330 см і можуть мати масу до 450 кг. Самці дещо менші. Зазвичай їхня довжина тіла приблизно 290 см, а маса приблизно 400 кг. Забарвлення тварин темно-сіре, але частіше верх блакитно-чорний з білими смужками і плямами; черево сіре, теж з білими плямами. Візерунок плям на череві у кожного тюленя унікальний, як відбитки пальців у людини. Фотографуючи тюленів, науковці стежать за їхніми переміщеннями та сезонними міграціями.

Живляться дорослі веделки переважно рибою та крилем (антарктичною креветкою). Найулюбленішим делікатесом для тюленя є кликач антарктичний – досить велика глибоководна риба завбільшки метр і масою понад сто кілограмів. Часто ловить кальмарів та восьминогів, які також поширені в холодних антарктичних водах. Більшість його здобичі водиться на великих глибинах, понад 300 м. Це вимагає від тюленя Ведделла неабиякої майстерності тривалого пірнання. Рекорд занурення, зареєстрований на сьогодні американськими зоологами, становить 600 м, а максимальна затримка дихання – 82 хв. Але зазвичай тюлені пірнають на 200–400 м, затримуючись під водою 5–25 хв. Пірнаючи під кригу, тюлені використовують цікаву тактику полювання: за допомогою бульбашок повітря виганяють дрібну рибу, що ховається у тріщинах льоду. Випускаючи повітря через ніздрі, вони, наче компресором, зондують нерівну поверхню айсбергів у пошуках здобичі.

Веделки – дивовижні створіння! Вони пірнають в ополонку і плавають під суцільними льодовими полями, які міцним панциром вкривають океан поблизу берегів Антарктиди. Щоб вдихнути повітря, тюленю Ведделла необхідно знайти хоча б маленьку відкриту щілину в кризі, товщина якої може сягати в окремих місцях більше метра. Іноді до найближчої щілини тварина пливе під водою 12 км (!). Щоб подолати такі відстані, веделки розвивають під водою швидкість 9–13 км/год. Вони шукають щілини у льоді за допомогою акустичних сигналів. Тюлені генерують серію високих складних звуків і за різницею в часі відбитого від отвору в льоду сигналу знаходять щілини в кризі. Але не плутайте це з ультразвуковою ехолокацією, яка притаманна дельфінам і кажанам. Тюленячі звуки під кригою схожі на своєрідне гучне тьохкання, яке людина чує за кілька десятків метрів.

У „веделок” є ще інші хитрощі, окрім використання природних припливно-відпливних тріщин у льоду. Вони живуть на краю криги майже весь рік, постійно підтримують на своїй індивідуальній території кілька відкритих ополонок, які науковці називають продихами. Дорослі тюлені регулярно гризуть зубами краї продихів, кумедно рухаючи головою в усі боки, працюючи зубами верхньої щелепи, наче напилком. Це дуже важка і виснажлива праця. Не дивно, що зуби тварин швидко зношуються, і тюлені Ведделла рідко живуть більше 18 років, переважно гинучи від голоду. Коли народжуються малята, самиці ніколи доглядати за продихами, і щоб ополонки не замерзли, антарктичною весною їх пильнують тати-самці. Коли дуже холодно або дошкуляють сильні вітри, тюлені гріються у воді. Вони годинами можуть сидіти у вертикальному положенні, наче поплавки, виставивши назовні в такому продиху лише ніздрі.

Навіть спарюються тюлені під водою! Вагітність самки триває 11 місяців. Цуценята народжуються з вересня до кінця жовтня і перебувають під опікою матері сім-вісім тижнів. Зазвичай народжується одне маля, але трапляється дивовижа – двійня! На початку весни, коли ще холодно, першими переважно народжуються цуценята-самці. Самички „чекають” теплішої погоди, яка настає в жовтні.

Фото Ігора Дикого

Фото Ігора Дикого

 

Фото Ігора Дикого

Фото Ігора Дикого

 

Веделки народжуються не білими, як гренландські тюлені в Арктиці, а світло-сірими. Природа розумна: біле маскувальне забарвлення їм не потрібне, адже на суходолі Антарктики відсутні хижаки, зокрема, білий ведмідь. Водночас темне хутро допомагає дитинчаті швидше зігрітися в скупих сонячних променях. Малятка-веделки одразу мають масу приблизно 25 кг і довжину 140 см. Новонароджене тюленя відразу шукає на материнському череві сосок і ласує поживним теплим молоком. Молоко тюленя Ведделла має дуже високий відсоток жирності –приблизно 60 %. Для порівняння: жирність коров’ячого молока в середньому 3–5 %. Отже, за такого харчування малі тюлені ростуть, як на дріжджах. Українські біологи-зимівники дослідили, що за перші два тижні після народження середній приріст цуценяти становить 5–7 кг щодня (!). Десь за місяць молодий тюлень набирає масу приблизно 100 кг. Ось і жартують наші полярники, що добре було б схрестити українську породу свині з тюленем Ведделла і отримувати неймовірні прибутки в тваринницькій галузі.

Імена малятам придумували діти автора. Автор притулився до сонного Бетмена.

Імена малятам придумували діти автора. Автор притулився до сонного Бетмена.

 

Основна стратегія виживання молодих веделок – якнайшвидше набрати оптимальний запас підшкірного жиру впродовж короткого антарктичного літа з помірними температурами повітря і найбільшою кількістю сонячних днів. Все життя він захищатиме тварину від переохолодження, а молоді тюлені зможуть швидше, ще до настання лютих холодів, перейти до водного способу життя. Чого варте пірнання та полювання у воді, температура якої взимку сягає мінус 1,9 градуса Цельсія (!)4.

4Солона океанічна вода в Антарктиці замерзає за температури мінус 2 градуси.

Тюлені Ведделла народжують тюленят тільки на кризі і лише в певних, облюбованих ними, місцях. Навесні, наче наші лелеки, вони повертаються туди для розмноження. Одне з таких місць є поблизу нашої антарктичної станції „Вернадський”. Біля старого будиночку Ворді (Wordie House) навесні гуртуються 5–10 самиць, які неподалік одна від одної народжують цуценят. Через тиждень мати-тюлениха може на кілька годин залишати своє маля, щоб похарчуватися в океані. В цей час непосидючі старші за віком молоді ведделки починають досліджувати світ довкола себе, знайомляться зі своїми сусідами, і граються, і бешкетують, зачіпаючи одне одного. Якщо мати забариться, малі підповзають до ополонки і вперше знайомляться з холодним океаном, занурюючи голову під воду, наче виглядають матір. Іноді навіть роблять спроби кликати її під водою, але видають лише кумедні бульбашки. Трапляється, що малі веделки, занадто перехилившись, не втримуються і провалюються в ополонку, отримуючи перший урок з плавання в холодній воді. Зазвичай, мама навчає малят плавати через місяць, коли вони набирають достатньої ваги. Гучним криком тюлениха заманює дитинча до води, де, спочатку на мілині, вчить пірнати й полювати на підводних мешканців. В цей час у молоді линька, після якої забарвлення хутра молодих веделок стає таке ж, як у дорослих. Тепер малят вирізняє лише їхній малий зріст.

Дослідження і вимірювання веделок.

Дослідження і вимірювання веделок.

 

Дитинчата ще довго намагаються живитись материнським молоком, але матері частенько відганяють малих „тинейджерів”, примушуючи їх самостійно шукати їжу в океані. Якось мені довелось спостерігати цікавий випадок, коли втомлена пологами мама-тюлениха заснула на кризі, а неподалік неї дрімав рідний малюк. Глибоким сном матері вирішив скористатися голодний „чужинець”, мати якого пішла на полювання в океан. Він тишком підповз до сплячої тюленихи і почав її смоктати. Кумедність цього випадку полягала в тому, що коли з’явилася його справжня мама і почала кликати до себе, хитрун залишив „маму напрокат”. В цей час прокинувся її рідний малюк і з апетитом присмоктався до своєї сплячої мами. І тут вона прокинулася та з подивом принюхалась до малого, не розуміючи, чому він так зголоднів, адже лише п’ять хвилин як закінчив живитись. Як тут не згадати українську приказку: „Розумне теля дві корови ссе!”

Малеча з відкритим ротом (видно язика) – це Скубі-Ду.

Малеча з відкритим ротом (видно язика) – це Скубі-Ду.

 

Ще в минулому столітті Ведделлів добували на м’ясо, шкури та жир. Їх сотнями нещадно вбивали браконьєри. Окрім того, вони були основним джерелом їжі для їздових собак у період з 1899 по 1994 роки, коли полярники освоювали Антарктиду. Та, незважаючи на таку людську жорстокість, тюлені ніколи не плакали – в них просто відсутні слізні залози!

 На сьогодні тюлень Ведделла знаходиться під охороною згідно Договору про Антарктику та Конвенції про збереження тюленів Антарктики. Його антарктичній популяції, яка налічує приблизно 800 тисяч особин, сьогодні нічого не загрожує.

Головна небезпека чатує на веделок у відкритому океані. Це зграї китів-косаток (які, наче вовки, полють на всіх без винятку тю-ленів) та поодинокі дорослі морські леопарди. Зазвичай їхніми жертвами стають молоді недосвідчені тюлені, а деякі з них гинуть під водою, не знаходячи шляху до продихів у морській кризі.

Автор з тюленем на кам'яному пляжі то о. Бархани

Автор з тюленем на кам’яному пляжі о. Бархани

 

Тюлені Ведделла не бояться людей і підпускають до себе впритул. Матері іноді хвилюються, якщо надто близько підходити до новонароджених малят. Але якщо біологи що два дні відвідують їх, вимірюючи розміри та масу цуценят, швидко звикають до цих процедур і вже не звертають на них уваги. Тому можна зробити багато гарних „сімейних” фотографій новонароджених веделок. Особливо закарбовується в пам’яті їхня приємна усмішка і великі очі, в яких ховається відблиск таємних глибин крижаного океану…

Дикий Ігор ВасильовичІгор Дикий,
канд. біол. наук, доцент кафедри зоології ЛНУ ім. І. Франка,
учасник 11-ї (2006–2007 рр.), 14-ї (2009–2010 рр.)
та сезонної 17-ї (2011–2012 рр.)
українських антарктичних експедицій
на станцію „Академік Вернадський”

Завантажити статтю

This entry was posted in 1, 2017, Ігор Дикий, Жива природа, Журнал, Світ тварин, Статті. Bookmark the permalink.