Людмила Даценко. Мова карти: від глибин історії до сьогодення

Географічні карти – це своєрідні портрети нашої планети, зроблені „у повний зріст” або по частинах. Їх створюють учені-картографи. А науку, предметом якої є створення і використання географічних карт (і глобусів), називають картографією.

Перші „портрети” Землі з’явилися ще у кам’яному віці. Звичайно, тоді люди не уявляли собі просторів величезного світу. Кожне плем’я добре знало лише свою, відносно невелику територію. Людям доводилося переміщатися в пошуках їжі, тому вони намагалися зберегти і передати знання про місцевість, позначали різними значками ділянки землі, які обробляли, місця, де полювали, дороги, якими переміщалися.

Перші зображення, схожі на карти, вирізали на корі дерев, кістках тварин, висікали на скелях. Вони з’явилися вже у первісному суспільстві, ще до зародження писемності та систем числення. Деякі з таких малюнків збереглися до наших днів. Звичайно, це ще не карти, а лише схеми місцевості, умовні креслення.

Дуже цікавими і своєрідними є просторові „морські карти” – посібники для мореплавства жителів Маршаллових островів (мал. 1). Мушлі, що позначають острови, закріплені на каркасі з гілочок пальмового листя. Положення гілок вказує фронт морської брижі, яку піднімають пануючі вітри, та його зміну при проходженні низки островів. Саме цей феномен брали до уваги остров’яни для визначення напряму на острови, коли вони зникали у них з поля зору.

„Морська карти” жителів Маршаллових островів

Мал. 1. „Морська карти” жителів Маршаллових островів

Народжувалися й вмирали великі цивілізації, людство накопичувало нові знання про навколишній світ. Греки, єгиптяни, шумери, а також представники інших цивілізацій здійснювали далекі подорожі. Що більше люди дізнавалися про нові землі та незвідані країни, то більше інформації доводилося їм зберігати.

З розвитком землеробства, ремесел, мореплавства, з освоєнням нових земель вдосконалювалися й графічні зображення поверхні Землі. Вони були прості за формою і виконувалися на глиняних табличках, металі, папірусі. Паперові карти з’явилися лише у II столітті, після того, як китайці винайшли папір. Багато карт античних часів і Середньовіччя були справжніми витворами мистецтва. Їх прикрашали зображеннями міфічних істот та рослин (мал. 2), пізніше – видатних осіб та різних цікавих об’єктів.

Стародавні карти, оздоблені зображеннями міфічних істот та рослин

Мал. 2. Стародавні карти, оздоблені зображеннями міфічних істот та рослин

На давніх картах малювали місцевість, використовуючи перспективне зображення гір, рослин, населених пунктів та інших об’єктів (мал. 3).

Карта Герхарда Меркатора (1630 р.)

Мал. 3. Карта Герхарда Меркатора (1630 р.)

Художній малюнок на карті зрозумілий без особливих пояснень. На таких картах малювали окремі об’єкти. Наприклад, на планах міст зображали характерні будівлі (див. мал. 4, 5).

Фрагмент карти Чикаго (1868 р.)

Мал. 4. Фрагмент карти Чикаго (1868 р.)

Фрагмент карти Риму

Мал. 5. Фрагмент карти Риму

Згодом перспективні малюнки втратили індивідуальність, а схожі об’єкти на них позначали узагальнюючими знаками. Наприклад, для окремих груп поселень (сіл, міст, фортець) використовували свої особливі, графічні зображення (спеціальні значки). Розпочався перехід від індивідуальних характеристик об’єктів до узагальнених зображень і появи особливих картографічних знаків, які треба було тлумачити. Щоб точно зрозуміти ці позначення, до карти додають легенду, яка роз’яснює значення кожного знака. Легенда – це своєрідний алфавіт карти. Розгляньте на мал. 6 таке пояснення – легенду французької карти 1803 року.

Французька карта 1803 р. та її легенда

Мал. 6. Французька карта 1803 р. та її легенда

Приблизно в середині XVIII століття карти почали застосовувати для точного вимірювання відстаней та площ, а у військовій справі виникла потреба у точних планах населених пунктів, лісів, річок тощо. Стилізовані графічні знаки поступилися плановим зображенням предметів.

Еволюція картографічних знаків (мал. 7) від натуралістичної зовнішньої форми об’єкта (індивідуальне відображення) до графічних умовних знаків відбувалася паралельно з науково-технічним прогресом та зміною технологій друку карт. Виникла потреба замінити художні малюнки на геометричні знаки. Картинні (художні) позначення втрачали індивідуальність, і на зміну їм з’явилися стилізовані значки, що призвело до остаточної втрати візуальної схожості знака та об’єкта. Наприклад, міста позначали кружечком (пуансоном). Знаки набували дедалі більшої умовності та абстрактності. З’явилися нові картографічні умовні знаки – графічні символи, за допомогою яких на карті показували вид об’єктів, форму, розміри, їхні якісні та кількісні характеристики. Знаками позначали реальні та абстрактні явища; зображали невидимі об’єкти (наприклад, магнітні поля); якісні характеристики та структуру (кількість, склад населення); знаки масштабували (місто – велике коло, а село – маленьке).

1575 р.

Мал. 7. Карта міста Единбург, 1575 р.

07б

Карта міста Единбург 1955 р.

Умовні знаки карти – це графічні символи або елементи картографічного зображення, які мають певне змістове навантаження на конкретній карті.

Графічний символ на карті є умовним знаком лише тоді, коли йому надають певного змістовного значення.

Картографічні умовні знаки – це позначення об’єктів місцевості та їхніх якісних і кількісних характеристик.

Графічний символ умовного знака формується різними зображувальними засобами. Найпростіші з них – точки, лінії, штрихи, колір. Для зручності умовні знаки класифікують за певними ознаками, наприклад, за здатністю передавати геометричні ознаки об’єктів (їхнє розміщення, форму, розмір, площу).

Умовні знаки на картах за їхньою геометрією поділяють на три групи: позамасштабні точкові (не пов’язані зі справжнім розміром об’єкту – мости, джерела, геодезичні пункти); лінійні (для позначення у масштабі довжини лінійних об’єктів – річок, доріг, меж, але не їхньої ширини), площинні (для знаків, що зберігають розміри та обриси реальних об’єктів – лісові масиви, ґрунтові ареали). Для площинних знаків характерна наявність контуру та його заповнення. Вони завжди масштабні (показують реальні розміри на карті).

Знаки на карті не лише передають конкретну інформацію, але й допомагають проводити статистичні дослідження, аналізувати, порівнювати якісні та кількісні характеристики об’єктів і явищ.

Існують різні способи картографічного зображення об’єктів: значки, лінійні знаки, ізолінії, якісний фон, кількісний фон, знаки руху, діаграми.

 Цікава перша група картографічних знаків – значки. Вони, у свою чергу, поділяються на абстрактні геометричні (кола, квадрати, ромби); літерні (латиницею або кирилицею); наочні (візуально схожі на об’єкти: літак – аеропорт, туристичний намет – місце відпочинку). Сукупність знаків на карті формують її мову.

Згадані вище умовні знаки – статичні об’єкти, характерні для карт на паперових носіях. Сучасні засоби електронної комунікації значно розширили можливості картографії, збільшили діапазон змісту карт і забезпечили максимальну доступність інформації для користувача. Знаки на електронних картах мають нові характеристики. За допомогою сучасних засобів комп’ютерної графіки створюють художні значки для електронних карт (мал. 8, 9).

Художні значки, створені засобами копм'ютерної графіки

Мал. 8. Художні значки, створені засобами копм’ютерної графіки

Умовні значки на карті - малюнки тварин

Мал. 9. Умовні значки на карті – малюнки тварин

У мережі Інтернет можна знайти електронні (безкоштовні!) інтерактивні карти, цифрові картографічні моделі, спеціальні картографічні програми (наприклад, „Google Earth”, мал. 10). Вони максимально відображають на екрані пристрою оnline картину ділянки Землі в певній системі умовних знаків. Головна особливість цих карт – їхня інтерактивність. Користувач має можливість здійснювати різноманітні маніпуляції: масштабувати карту, визначати свій маршрут, координати свого місцезнаходження, виводити на екран актуальну для себе картографічну інформацію (позначення музеїв, магазинів, туристичних маршрутів). Електронна карта миттєво масштабується: користувач легким рухом миші або дотиком пальців до екрану може переглянути карту світу, а потім знову повернутися до карти свого міста.

Сучасні картографічні представлення у програмі „Google Earth”

Мал. 10. Сучасні картографічні представлення у програмі „Google Earth”

Карти „Яндекс”

Карти „Яндекс”

За допомогою електронних карт-гібридів („карт із супутника”) ти можеш побачити реальний фотографічний план місцевості, подорожувати Україною та світом, робити свої мітки на карті, доповнювати електронну карту фотографіями своєї місцевості або тих місць, де ти подорожував.

Електронна карта багатофункціональна, вона інформативніша, ніж карта на паперовому носії. На цій карті з’явилася нова велика група умовних знаків – динамічні знаки. Це знаки з анімаційними ефектами, які можуть змінювати форму, розмір, колір, насиченість, положення. За допомогою анімаційних знаків ти можеш „спостерігати” за явищами, вникати у їхній зміст, слідкувати за перебігом подій.

Мова електронних карт збагачена не лише знаковою інформацією (позначення об’єктів), але і текстовою (назви вулиць, об’єктів, річок). Електронні карти не містять так званих легенд, які б пояснювали, як використовуються знаки, бо вони базуються на знакових системах Інтернету, а також усталених картографічних знаках і звичних знаках орієнтування в просторі, які ти добре знаєш.

На електронних картах ти знайдеш і абстрактні геометричні знаки (місто або певний об’єкт позначається колом або іншою абстрактною фігурою), і спеціальні значки – піктограми (торгові центри позначаються сумкою, навчальні заклади – академічною шапкою, готель – ліжком) (мал. 11). Піктограми для карт проектують на основі схематичного зображення реальних об’єктів; більшість піктограм створюють мінімальними графічними засобами; вони плоскі, максимально інформативні та візуально привабливі.

Карта „Яндекс” з піктограмами

Мал. 11. Карта „Яндекс” з піктограмами

Мова електронної комунікаційної карти має не лише великий „алфавіт”, але й багатий арсенал анімаційних ефектів. Сучасний „алфавіт” – візуальна мова карти – синтезував звичні для користувача картографічні знаки: знаки орієнтування в просторі, знаки-предмети, збагачуючи і розширюючи картографічну мову. Мова сучасної картографії – яскравий приклад використання інтерактивних можливостей електронної комунікації для отримання максимальної інформації.

Еволюція карт та умовних знаків до них демонструє розвиток технологій та відповідає потребам людей у конкретний історичний період часу. Сучасні карти – це вже не пласкі, а тривимірні реальні зображення місцевості, які легко масштабуються, зберігаються у наших портативних електронних пристроях і супроводжують нас у повсякденному житті. Але це – лише початок! Ми чекаємо наступного етапу розвитку картографічних зображень.

Даценко Людмила Миколаївна,Даценко Людмила Миколаївна
доктор географічних наук, професор,
завідувач кафедри геодезії та картографії
географічного факультету
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Завантажити статтю

This entry was posted in 2017, 6, Журнал, Земля і Всесвіт, Людмила Даценко, Наша планета, Статті. Bookmark the permalink.